«Місто дівчат»: захоплива історія про нестерпну легкість буття

«Шкодувати – це добре, але не треба на цьому зациклюватися. У протестантів є одне хороше правило: ми не мусимо ціле життя вмирати зі сорому й каятися».

Ви коли-небудь читали чужі листи? Сподіваємося, що ні, бо це страшенно некрасиво. Однак ви будете змушені порушити це правило, щойно візьмете до рук нову книгу Елізабет Ґілберт «Місто дівчат». Адже це роман, написаний  у формі листа – досить розгорнутого, відвертого та вкрай дотепного.

Нью-Йорк, Нью-Йорк…

Місто свободи, сексу та можливостей. Саме таким постає перед читачем Нью-Йорк 1940 року, коли у нього вривається дев’ятнадцятилітня Вівіан Морріс.

У Нью-Йорку Вівіан оселяється у театрі своєї тітки Пеґ, де панує атмосфера безтурботності й вседозволеності. Після невдалої спроби здобути освіту (що означало «заплямувала добру славу своєї родини»), Ві легко пірнає у нове життя, не обмежене суворими правилами й обов’язками.

Вона, немов той метелик, пурхає від одного нічого клубу до іншого, намагаючись осягнути мистецтво сексу. Про кохання мова не йде. Закохається наша Вівіан значно пізніше і назавжди.

Спостерігаючи за її нічними розвагами, досвідчений читач передбачить: «Катастрофі бути. Це просто питання часу». Звісно ж, катастрофа буде. Вона станеться у найменш підходящий момент. Відтак Вівіан втратить довіру та прихильність однієї важливої для неї людини, хлопця і роботу у театрі тітки Пеґ.

Річ у тому, що наша головна героїня-зірвиголова має хист не лише до розваг, а й до шиття. Із нічого Вівіан може зробити стильну сукенку чи костюм для акторів. Та й загалом її важко назвати негативним персонажем. Що ж удієш, якщо звичне для багатьох людей існування її не приваблює?

Спокійним і правильним життям живуть її батьки. Вони щоранку мовчки читають свіжу пресу, сьорбають чорну каву, їздять на скачки, не плачуть і не з’ясовують стосунки на людях. Вівіан таке приземлене існування не підходить. Її життя – сцена нью-йоркського театру.  

Окремої уваги заслуговує театральне життя «Лілеї». Набитий різносортними акторами театр магічним чином закохує у себе. Під його дахом зловживають віскі, вишукано лаються, намагаються творити мистецтво, дурять і використовують один одного. Але їхня нестерпна легкість буття водночас дивує і заворожує.

«Вчися ставитися до життя простіше, пташко. Світ постійно змінюється. Вчися давати собі з цим раду. Хтось щось тобі обіцяє, а потім порушує свою обіцянку. Спочатку всі говорять про спектакль, а потім його згортають. Шлюб здається міцним, а потім люди розлучаються. Нема-нема війни, а потім є. Якщо всім перейматися, станеш дурною і нещасною – що в цьому доброго?».

Про сильних слабких жінок

У центрі цього роману – жінки. Дивакувата, але щира тітка Пеґ, стримана і справедлива тітка Олів, неординарна і далекоглядна Марджорді, непоміркована, але до чортиків сексуальна Селія, витончена, але трохи несправедлива Една.

І звісно, ж Вівіан, яка є головною героїнею та авторкою листа «Місто дівчат».

Вівіан – майстерний оповідач. Вона не дозволяє читачеві знудитися, розкидавши цікаві історії по різних закутках роману-листа. Вчасно переповідає дотепні жарти та влучні фразочки, які змушують хихотіти, гармонійно вплітає описи міста або пригоди його жителів у свою власну історію.

Вона не боїться розповідати про свою трансформацію дівчинки у жінку. Це приваблює читача.

«Я б могла витратити решту свого життя, намагаючись довести, що я хороша дівчинка, але це було б несправедливо щодо тієї, ким я насправді була. Я вірила в те, що якщо я й не хороша дівчинка, то принаймні хороша людина. Просто такі вже в мене апетити. Тому я перестала відмовляти собі в тому, чого щиро хотіла. І шукала способи подарувати собі насолоду. Від одружених чоловіків я трималася подалі й тому була певна, що нікому не завдаю шкоди. Хай там як, а в житті кожної жінки настає час, коли їй просто набридає безкінечно соромитися. І тоді вона вільна стати тією, якою насправді є».

Якщо на початку роману Вівіан постає перед нами дурненьким дівчиськом, то ближче до фіналу вона перетворюється на досить мудру жінку. І ця жінка знає, чого хоче і на що заслуговує.

На мій погляд, цьому посприяли ті люди, із якими вона зближалася. Серед них був лише один достойний чоловік, у якого вона закохалася. Сталося це після Другої світової війни, тема якої є однією із провідних у романі. Всі інші важливі ролі належали жінкам. Обдуреним, використаним, покинутим, розчарованим, але неймовірно сильним.

Прикінцеве слово

«Місто дівчат» – це роман про дівчат, які то вплутуються у дивні історії, то виплутуються із них, уперто шукаючи щастя. А ще він – про любов, дружбу, кохання, відданість, зраду… І звісно ж, про секс. Секс, який жінки не сприймають, як щось таке, на чому знаються лише чоловіки.

Цей легкий і яскравий роман «розбиває» чимало заскарузлих шаблонів.

Жінка може сама обирати партнера, а не чекати поки хтось обере її. Шлюб – це не найголовніше, до чого варто прагнути, бо ж не в ньому щастя (а часом і навпаки). Не варто одружуватися із кимось тільки через те, що він хороша людина або подобається твоєму татові. Жінка має право народжувати дитину без чоловіка, носити штани, бути сильною, дивною і непристойною водночас. А чому б, власне, і ні? Чому б кожній людині не жити так, як їй хочеться? І чому б нам не перестати ділити людей на хороших і поганих?

- «Але чоловіки повинні бути сміливі, - зауважив Френк.

- І що з того?! – мало не крикнула я. – А жінки повинні бути невинні. Глянь тепер на мене. Я спала зі стількома чоловіками, Френку, що не полічити. І знаєш, що це означає? Нічого. Просто так склалося. Світ неправильний – ти сам сказав. Тієї першої ночі. То й стався до свого життя так, як ти кажеш. Світ неправильний. Кожна людина має свій характер – і все. З людьми різне стається. І таке, що вони не здатні контролювати. Війна з тобою просто сталася. А ти не народжений для того, аби воювати, – і що з того? Нічого».

Усі фото: unsplash.com