Полінка хоче чути!

Полінці – рік і один місяць. Її діагноз: туговухість. Вона не чує голосу мами й тата, бабусі й дідуся, бо ціна цього просто щастя занадто велика…

Монолог замість діалогу

Оля прибирає у квартирі. Вона надзвичайно спокійна й врівноважена. На її обличчі – глибока зажура і неспокій, але вона усміхається, адже у неї є заради кого. На дивані, серед кольорових іграшок, тихенько сидить маля, демонстративно розкидаючи по кімнаті іграшки. Мовляв, мамо, скільки можна тебе чекати?

- Зараз наведемо в оселі лад і підемо гуляти. Так, Полінко? – запитує жінка, мимоволі озираючись на донечку.

Полінка жваво хапає за вуха пухнастого вовчика і усміхається. Однозначно, затія мами їй до вподоби.

Оля завершує із прибиранням, відкриває вікно на провітрювання і дістає із шафи біле літнє платтячко.

- Зараз одягнемося і підемо на вулицю. І бант начепимо. Буде Полінка найкрасивішою дівчинкою у дворі. Так, Полінко?.. Кажи: «Так, мамо… Ма-мо»…

Але Полінка лишень усміхається і тягне до неньки свої крихітні рученята. Вона дуже любить мамині обійми і їхні спільні прогулянки. Дівчинка пригортається до Олі і показує пальчиком на вхідні двері. І вона без слів розуміє: її Полінка знудилася сидіти на дивані.

Історія народження Полінки

Ще не так давно Оля носила під серцем малюка, а вже сьогодні її маленька донечка разом із нею гуляє околицями рідного двору, милуючись красою беззвучного світу. Щодня вона змінюється, «змушуючи» батьків бачити давно зрозумілі й пізнані ними речі по-новому…

Ще до вагітності чоловік та дружина вирішили зробити все для того, щоб їхній малюк народився здоровим: здали кров на сумісність та для виявлення генетичних відхилень за наявності, своєчасно відвідували лікаря, проходили обстеження, приймали вітаміни, вели здоровий спосіб життя. Як і для кожної молодої сім’ї, побудованій на засадах кохання і взаєморозуміння, народження дитини мало стати для них знаковою подією.

Як вони тішилися звісткою, що стануть батьками. З якими трепетом чекали того дня, коли нарешті візьмуть на руки донечку, а особливо – тато Руслан. Але в якусь мить щось пішло не так.

«Пологи були складними. Води  відійшли вдома о 6: 45, у неділю, 19 квітня 2015 року. Чоловік одразу відвіз мене до пологового відділення. Там він переодягнувся і прийшов у операційну, де знаходилася я, оскільки у нас були партнерські пологи. Година за годиною мій стан погіршувався, але лікар пояснила: «Так має бути». Приблизно  о 17: 00 я сказала чоловікові, що більше не витримаю, а тому потрібно попросити медиків про кесарів ростин. Він підійшов до лікаря, але вона і йому відмовила, пояснивши, що «все йде за планом». Після цього він зателефонував на гарячу лінію МОЗ України та повідомив про ситуацію, що склалася. Потім приїхала завідуюча відділенням і мене нарешті прооперували. О 19: 07 на світ з’явилася наша Полінка, але я її одразу не побачила, оскільки була непритомна», - розповідає Оля.

Перші симптоми хвороби

Дні, проведені над колискою донечки, були позначені кольором щастя. Руслан та Оля поступово звикали до того, що  тепер їхня родина складається із трьох людей: двох дорослих і однієї крихітної. Полінка набирала вагу, росла і розвивалася. Сім’я була абсолютно щасливою. Та якось Руслан, виходячи з дитячої, випадково грюкнув дверима. Чоловік відразу сполохався, чи бува не розбудив маленьку лялечку. Та на його подив, вона міцно спала. Ця обставина збентежила молодого тата. Про своє спостереження він розповів дружині, Оля ж спробувала пояснити це тим, що вночі Полінка мало і погано спала.

Однак із часом жінка помітила, що донечка й справді майже не реагує на зовнішній шум чи гуркіт. Не довго роздумуючи, батьки вирішили показати Полінку лікарям у Полтаві. Але ті запевнили: «Дитина здорова. Таке часом трапляється».   

«Після цих слів я зітхнула з полегшенням, дякуючи Богу. Через два тижні ми з чоловіком, прочитавши одну статтю, вирішили самі перевірити чує Полінка чи ні. Для цього ми  використовували різні крупи, які засипали в пластикові контейнери з-під «Кіндер-Сюрпризів», і цокотіли ними біля Полінки, але реакції не було.

У зв’язку з цим, ми звернулися до лікаря, який працює у школі для дітей з вадами слуху та мови, оскільки були впевнені, що в нього є практика виявлення подібних проблем. Він оглянув нашу донечку і сказав, що ми даремно занепокоїлися, вона все чує, але звертає увагу тільки на те, що її цікавить. Ми йому повірили», - пояснює мама Полінки.

Однак батьки не могли заспокоїтися. Час проходив, дівчинка росла, але жодних змін у її фізіологічному розвитку не було. Тому Руслан та Оля вирішили показати Полінку київським лікарям, пообіцявши собі заспокоїтися, якщо їх тривоги не підтвердяться. Однак обіцянка виявилася марною. В Інституті отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка  НАМН України дівчинці поставили діагноз: туговухість, на правому вусі – 3 ступінь туговухості, а на лівому – 4 ступінь.

Лікування

Нині Полінка носить слуховий апарат, однак так і не чує маму з татом. Не чує вуличного шуму, співу пташок і слів любові, які щодня проказують їй рідні люди. Уже понад рік вона живе у своєму «глухому» світі, де немає навіть найменших звуків. А все тому, що для її лікування потрібно 30 тис. євро (близько 841 тис. грн.). Лише тоді лікарі проведуть операцію, вставивши у вушко дівчинці кохлеарний імплантант (хірургічно імплантований електронний пристрій, який допомагає проводити відчуття звуків особам, які не мають слуху або мають дуже знижений слух), подарувавши їй можливість чути, а відповідно, розмовляти. Відсутність звукового зв’язку з батьками унеможливлює вивчення Полінкою хоча б найелементарніших слів.

«Полінка дуже щира, прудка та хитра дитина. Тільки потрапить до когось на руки, одразу починає керувати пальчиком куди і до чого її піднести, щоб вона змогла доторкнутися чи  взяти до рук. У такі моменти серце стискається від болю і хочеться плакати від своєї безпомічності, а ще від того, що Полінка не може сказати про свої потреби», - зізнається мама Оля.

Наша маленька героїня потребує вашої допомоги. Адже родині не під силу самотужки назбирати потрібну для операції суму. А час спливає, змушуючи батьків дівчинки щодня переживати тяжку драму, фінал якої залежить не лише від них…

- Полінко, донечко, послухай, як красиво сьогодні співають птахи. Чуєш?.. Чуєш?.. Ти неодмінно, неодмінно колись це почуєш…

Реквізити для допомоги:

ПриватБанк:

29244825509100 (гривня)

асс №400 886700401 (євро)

IBAN:LV38PRTT00163000002500 (рублі)

ПриватБанк: 4149 4978 6776 0888

Отримувач: Лисенко Ольга Михайлівна

Контакти для зв’язку:

Номери телефону мами Полінки (Оля):

0999563438

0678837968

Номери телефону тата Полінки (Руслан):

0632960686

0979878968