Наші діти - це не ми!

Ми завжди покладаємо на своїх дітей великі надії. А ще ми завжди знаємо, що їм потрібно одягати, з ким варто товаришувати, а з ким ні, які книги читати й до чого мати нахили. Але насправді ми нічого не знаємо. Нам лише хочеться знати й думати, що всі наші фантазії – це реальність.

Дитина – це не проблема

Із народженням дитини пов’язано багато проблем і клопотів. До її появи подружжя готується завчасно і ретельно. А її поява на світ знаменує для них початок нового життя. Життя, у якому немає спокою, тиші, місця для відпочинку, сну тощо. Тому більшість батьків мріють про те, щоб їхні діти якомога швидше стали самостійними і розумними.

«Згодом Емануеле виріс, якось швидше, ніж нам уявлялося, а ми ще й хотіли будь-що цей процес пришвидшити, не усвідомлюючи, що діємо собі на шкоду. Він ніколи не був достатньо кмітливим, достатньо відповідальним і достатньо розсудливим» (Паоло Джордано «Чорне й сріблясте»).

Батькам задається, що тоді з ними буде простіше й легше «домовитися», але це не так. Діти дуже чутливі «створіння», вони ніколи не сприймали і не сприйматимуть материнський крик, болісно реагують на словесні образи, порівняння із ровесниками, кпини тощо. Коли батьки підвищують на малюка голос, вони думають, що ставлять акцент на важливості тієї чи іншої проблеми. Насправді, – просто заганяють дину у глухий кут, демонструючи своїм прикладом, як їм потрібно буде поводитися зі своїми дітьми в майбутньому. А ще таким чином вони намагаються «викричати» свою злість на самих себе, побороти власну пригніченість, безпомічність, некомпетентність.  

Діти відчувають, що вони є проблемою. Їм важко зрозуміти «колючі» слова мами, яка, бажаючи своїй дитині лише щастя, каже фразу типу: «Я тобі все життя віддала», «Та я через тебе не стала/ не відкрила/ не зробила».

Важливо! Коли ми купуємо дітям гарний і дорогий одяг (телефон, планшет тощо), це не означає, що ми повинні «вимагати» за це, щоб вони, до прикладу, гарно вчитися (бо у свій час мама чи тато не «горіли» наукою). Ми повинні робити це просто так. Без особливих на те причин. Це може бути подарунком-заохоченням, але не подарунком-ультиматумом. Адже наші діти – це просто діти, яких потрібно не лише сварити, а й хвалити. І навіть якщо народження малюка у вашій сім’ї – це справді проблема, ви повинні зробити все для того, щоб він про це ніколи не дізнався і жодного разу про це не подумав. 

Моя дитина – мій другий шанс

Батьки завжди прагнуть дати дітям те, чого їм бракувало у дитинстві: хорошу освіту, гарне і безтурботне життя тощо. Вони на підсвідомому рівні бачать у своєму чаді можливість виправити помилки минулого, доробити, дотанцювати, доспівати тощо. І чомусь їм дуже образливо, коли їхній син або донька не виправдали сподівань, не успадкували нахили до математики, фізики чи мови.

« - Двоє антропологів та їхній нащадок-фізик із найвищими у школі оцінками і журнальними публікаціями. Скажи вже правду, зізнайся: через те, що твій син – не геній у математиці, ти почуваєшся приниженим.

Ет, тут вона мала рацію, бо почасти так і було» (Паоло Джордано «Чорне й сріблясте»).

Саме так ламаються людські долі, коли дитина не хоче, але мусить. У такому випадку роль «безвідповідальних» дітей на себе беруть «відповідальні» дорослі. Вони роблять їхнє життя «пустим», не думаючи про наслідки.

Придивляйтеся, прислухайтеся до своєї дитини. Вона точно має сто десять прихованих талантів. Якщо ви їх розгледите, - подаруєте сину чи доньці щасливий квиток у щасливе життя.

Діти мені повинні

Діти нічого не повинні своїм батькам, окрім поваги, турботи й любові. Діти не повинні жертвувати власним життя заради їхнього. Батькам варто розуміти один важливий момент – чим довше ми тримаємо дітей біля свого серця, тим гірше ми їм робимо.

Відпускайте своїх дітей на «волю», дозволяйте їм діяти рішуче, помилятися, падати, злітати до неба. Досвід зробить свою справу. Не панькайтеся із ними, не руйнуйте їхнє життя. Не вимагайте від них «особливого» ставлення до себе, адже у свій час ви були точно такими ж: неуважними, нервовими, трохи різкими, занадто амбіційними. Ваші діти повинні бути щасливими, не змушуйте їх почуватися інакше, цінуйте зустрічі з ними, підтримуйте їхні починання, хваліть за успіхи. І ще. Неодмінно говоріть зі своїми дітьми. Кажіть їм важливі й цінні слова. Повірте, вони їх запам’ятають, хоча зараз, можливо, вам так не здається.

Любіть своїх дітей за те, що вони є, і такими, як вони є. Не будуйте «на них» плани, не вирішуйте за них. Забороніть собі зневажати й грубо критикувати їх. Так ви полегшите життя собі і власним дітям!